Шість країн.
Безліч міст.
Одне життя.

Я виріс в Іранському Курдистані — серед гір, мов і культур. Але Іран для мене ніколи не був лише одним регіоном. Це був цілий всесвіт, крізь який я пройшов.

Керманшах і Бісотун — там історія вирізьблена в камені, а повітря пахне тисячоліттями. Шираз із садом Ерам, Єзд, Ісфаган, Решт, Ензелі, Белуджистан, Чабахар і Кіш — кожне місце залишило власний слід.

Це речення не мало б кінця, якби я назвав усі місця, що мене сформували.

І Курдистан — гори, люди, тиша між двома реченнями, яка говорить більше за тисячу слів.

Іран формував мене ще до того, як я зрозумів, що мене формують.

Курдистан в Іраку — це не лише місце. Це відчуття, яке не пояснюєш, а носиш із собою. В Ербілі, Дохуку й Сулейманії я працював, дихав і розумів, звідки я.

Багдад був іншим. Там сонце не було прикрасою неба — це була сила, яку треба поважати. Понад п’ятдесят градусів. Робота просто неба. Без тіні, без виправдань. Лише реальність.

Як перекладач ООН в Анкарі я стояв між мовами й долями — перекладав слова, але також надії. Люди, які втратили все, шукали в моїх словах вихід.

Я не подорожував Туреччиною — я жив нею. З півдня на захід, із міста в місто, не тому, що так запланував, а тому, що доля визначала маршрут. Кожне місто — урок. Кожна дорога — розділ.

Ізмір був красою біля моря — гучною, живою, закоханою в себе. Ван був тишею. Тишею, що говорить. Трабзон і Гіресун — там повітря було іншим: важчим, зеленішим, чеснішим.

А Айдин був наче чужий фрагмент у середині Туреччини. Місто, що не зовсім належало нікуди — і примирилося з самим фактом свого існування.

Греція змінила мене тихо, без оголошень. Я працював у SolidarityNow і був поруч із людьми, які втратили все.

Пляжі були настільки нереально красиві, ніби їх намалювали. Люди жили інакше — ніби рахували секунди, а не години. Без напруги. Без поспіху. Час у повільному русі.

Досвід, який не забувається. Він записується на шкірі.

Коротке перебування — але важливий момент. Точка, у якій Європа перестала бути ідеєю й почала ставати домом.

Німеччина стала базою — не тому, що подорож завершилася, а тому, що тут почався новий розділ. Навчання, студії, проєкти, компанії. Місто, яке кидало мені виклик і формувало мене.

Тут набувають форми MedScoutX, Kardokh Publishing і «Тихий злам». Тут я навчаюся, досліджую і будую. І тут продовжую писати — про свою історію та майбутнє.